Команда УЖБ не зупиняється та продовжує працювати. Візуал це перше, що людина сприймає з контенту, а вже потім переходить до самого тексту. Ви щодня бачите неймовірну красу в наших соцмережах, над цим також працюють наші волонтерки. То ж хочемо вас познайомити з неймовірно талановитою дизайнеркою – Дар’я Гончаренко. Вона одна з дівчат, яка розробляє, робить гармонічною стрічку УЖБ.

«Хтось думає, що волонтерство це всього-то збір коштів та закупівля якогось товару (амуніції, їжі, транспорту тощо). Але ж це багатофункціональний процес, в якому беруть участь багато людей різних спеціальностей. Навіть, здавалось би якісь гарні картинки, які ми робимо для публікацій у соцмережах напряму впливає на кількість і якість проведеного того чи іншого збору, або ж висвітлення соціально важливої теми. Ми живемо в період, коли люди “споживають очима”, тому робити якісний контент дуже важливо, щоб люди донатили, звертали увагу на нашу діяльність та довіряли», – коментує волонтерка. 

До війни у дівчини було найкраще життя, але зрозуміла вона це лише після початку вторгнення РФ на територію України. Гралась з улюбленим племінником, приємні зустрічі з друзями, кохана людина поруч, прогулянки гарним Харковом, навчання улюбленої справи. Для неї це було просто і спокійно порівняно з теперішнім часом.

«Я, мабуть, як і більшість людей, мала просту приємну буденність: навчалась в університеті, проводила час із друзями та хлопцем, гуляла Харковом, няньчила малого племінника, їздила на вихідних додому до батьків, розвивалась в напрямку фотографії та опановувала дизайн. Це було так просто та спокійно, а труднощі довоєнного життя здаються зараз дрібницями, можна сказати, що проблем і не існувало», – пригадує Дар’я.

Дівчина родом з Куп’янська, а навчалась в Харкові. Планувала саме в цей день поїхати до батьків, щоб обговорити як діяти в разі війни. Але не встигла. Батьків вмовила виїжджати з міста. Й на сьогодні за місто йде бій.

«Моє 24 лютого це підвал, страх, фізичний і моральний біль, прощання із друзями, розгубленість. Цей день я зустріла у Харкові, з вечора 23-го лютого в мене була сильна тривожність, я говорила з усіма близькими й рідними, і на ранок збиралась до батьків, щоб обговорити план дій у разі війни. Додому я так і не доїхала… Я вмовила батьків виїжджати зі свого рідного міста, а вже за 3 дні Куп’янськ опинився в окупації на 7 місяців, а зараз це один із найзапекліших напрямків», – поділилась дівчина. 

За висновок для себе зробила, що потрібно жити тут і зараз. Такі думки в неї з’явились, коли вона чекала за кордоном нарешті таких очікуваних слів від президента України: “Ми вільні. Міста деокуповані. Можете повертатись додому”. 

«Головним висновком від початку війни стало те, що ніколи не наступить “той самий час”, коли можна буде будувати плани, мріяти чи втілювати свої задумки в реальність. В нас немає завтра, в нас кожен день намагаються його забрати, тому ми маємо жити тут і зараз. Це так банально, але істинну суть цих слів я усвідомила тільки зараз, коли рік прожила за кордоном, у страху та очікуванні чогось», – розповідає Дар’я Гончаренко. 

Для волонтерки важливо розуміти, що вона корисна для своєї країни, що може допомогти. Їй важко було їхати з рідної домівки, в якийсь момент вона навіть відчула себе винною, що виїхала з України та не переживає той біль разом з іншими саме там. Це стало поштовхом почати займатись волонтерством.

«Для мене основною метою мого волонтерства є усвідомлення користі, яку я приношу своєю роботою військовим, та відчуття потрібності. Я признаюсь чесно, я вступила до УЖБ, бо відчувала провину, що виїхала за кордон, я хотіла бути корисною та потрібною. Не так давно до мене прийшло усвідомлення, що я екстраверт і мені потрібні люди, а я потрібна їм», – поділилась дівчина своїми переживаннями. 

До УЖБ дівчина доєдналась влітку 2022 року, коли було не менше злочинів зі сторони РФ. Команда УЖБ в цей час не була осторонь, кожного підтримувала. Тоді за креативи здебільшого була відповідальна саме Дар’я. І кожен з них для неї був складним емоційно.

 «Я стала частиною команди влітку 2022 року, і так склалося, що в цей період було дуже багато масштабних воєнних злочинів “росіянської армії”. УЖБ висловлював скорботу та співчуття стосовно кожної події, таких як акт тероризму в Оленівці, ракети в житлові будинки в Миколаєві, трагічні події в Вінниці, креативи до цих подій якийсь період постійно готувала я, і кожен раз це було надтяжко морально. Майже кожен тиждень приходилось робити ці траурні зображення для соцмереж, щоб вшановувати пам’ять загиблих та показувати всьому світу які росіянці покидьки», – пригадує волонтерка. 

Життя українців розділилось на до та після. Хтось й досі підтримує росію та не розуміє навіщо руйнувати “братські відносини”. Волонтерка також поділилась своєю думкою, що найкраща порада для таких людей – “чемодан-вокзал-росія”.

«Я впевнена, що світова історія ще немає іншого прикладу єдності народу як український. Дуже прикро, що свою унікальність та силу ми усвідомили тільки за таких трагічних подій, тільки спільний ворог зміг об’єднати нас. Але ми сильні як ніколи, ми маємо спільну мету та планомірно йдемо до неї. Великим ривком стала тотальна українізація, і це неймовірно класно. Звісно не все одразу, але сподіваюсь за декілька років в нас не буде людей які б заговорили російською, а дітки, що підростають, сприйматимуть цю мову як іноземну та точно знатимуть, що вона ворожа».

«Не можна не помітити те, що в нас залишається дуже багато внутрішніх питань та ворогів, які паразитують всередині суспільства та держави. Та всьому свій час. На жаль, досі є люди, які ототожнюють себе із росіянами або “втомились від війни” чи вважають, що вона “десь там на сході чи півдні”. Для таких в мене тільки одна порада – “чемодан-вокзал-росія”», – поділилась своєю думкою дизайнерка.

Дар’я хотіла б бачити щасливих людей у своїй країні після перемоги, щоб вони повертались додому. Та нестримне бажання викорінити проросійський режим. Щоб в країни були справжні, щирі люди.

 «Я дуже хочу, щоб люди повертались із-за кордону до своєї країни після перемоги. Я мрію, що одного дня ми відбудуємо Україну та вулицями Харкова, Херсона, Донецька, Севастополя та Маріуполя будуть гуляти товпи туристів у захваті від нашої прекрасної країни. Нам доведеться зробити велику роботу над собою та суспільством, бо держава починається із кожного з нас. Головне не зміщати фокус із внутрішніх питань, а не бути класними тільки на словах, як це полюбляли за совкового режиму, який нам треба викорінити із нашої свідомості раз і назавжди», – відповіла Дар’я на питання про майбутнє України. 

Команда УЖБ вдячна Дар‘ї за її щирість, жагу перемоги та сильну громадянську позицію!

Все буде Україна!