24 лютого 8:30 ранку. Прокинулась, як зазвичай, ніби нічого дивного, окрім дзвінка від мами о 6:30. Чому вона не спала о такій годині? Передзвонюю до неї і одразу отримую питання чи вмикала я новини, хоч вона й знає, що я їх ніколи не дивлюсь. Далі прозвучала фраза: “Юля, почалась війна, Росія на нас напала” і далі все, як в тумані.

Виявилось, що ще з шостої години обстрілюють Гостомельський аеропорт, що в декількох кілометрах від нас. Я цього не чула, може, хтось оберігав мої останні години мирного сну? Не знаю. Далі був рій гвинтокрилів з Zками . Страх. Розпач. Сльози. Колони їхньої бронетехніки. Почалась окупація, яка тривала до 2 квітня, поки ми не побачили НАШ український стяг на броні танка чи то БМП. Період до 2 квітня я майже стерла з пам’яті, наче то був страшний сон.

Зараз, час від часу, над нами кружляють то шахіди, то ракети, але найголовніше – МИ ВІЛЬНІ!

Юлія, Гостомель