Богдан Пападін — воєнний кореспондент телеканалу ДніпроTV та ютуб каналу «Бутусов+». Він робить репортажі з найгарячіших точок фронту. Одним з перших побував у звільненому Херсоні, на Харківщині, Київщині. Залишається постійним «голосом», що розповідає про події в Бахмуті. 

До повномасштабного вторгнення Богдан працював на місцевому телебаченні у Дніпрі. 24.02 був вдома, прокинувся о 6-й ранку та одразу почав перевіряти новини. 

«Зрозумів, що той день поділив життя всіх українців на до та після. Розпочалась війна, армія РФ атакувала зі всіх можливих напрямків. Ми одразу вирішили, що нам необхідно переїхати через річку Дніпро на правий берег, оскільки я сам живу на лівому. Тоді чомусь здавалось, що мости будуть першочерговою ціллю для авіації РФ. Отже, ми зібрали деякі речі, документи та вирушили в центр, де розташований офіс телекомпанії в якій я працюю. Вже тоді, з перших годин, ми розпочали інформувати людей про те, що відбувається в місті та регіоні», – пригадує військкор. 

Богдан завжди був дотичним до військової справи. Після початку повномасштабного вторгнення армії РФ, керівництво телеканалу, на якому він працював, вирішили висвітлювати російсько-українську війну безпосередньо з передової. 

«Я підтримав цю ідею. Після перших декількох поїздок на фронт, я зрозумів, що для кожної людини війна проходить по-різному. І кожна людина її сприймає і бачить теж по-своєму, можна сказати, що ця подія в той момент показала, чи можемо ми існувати як нація», – розповідає парубок.

Наразі військкор співпрацює з різними виданнями. Чи буде робити власне медіа – не впевнений.

«Стосовно свого медіа, я про це не думав, взагалі на даному етапі важко це уявити, враховуючи, що я роблю все сам: зйомоки, монтаж, логістика, за кермом – теж я».

Ділиться, війна дійсно його змінила. Став більше цінувати прості, повсякденні речі. 

«Я думаю, всі ми змінились. Наша трансформація, як сильного і могутнього народу, тільки розпочалась. Я вважаю, що всі вісім років гібридної війни з росією, ми були у стані анабіозного сну. А 24 лютого 2022 ми з нього вийшли, нехай це було і боляче, але зараз розуміємо хто ми та на що спроможні. Що стосується мене, я зрозумів, що треба цінувати кожну мить життя, кожний світанок – він неперевершений», – ділиться хлопець.  

Найбільше, що вражає Богдана, що на другий рік війни є люди, які досі слухають пісні російських виконавців, дивляться російський контент. 

«Це дуже дивно, таке відчуття, що багато хто з них втрачає зв’язок з реальністю. Здавалося б, що війна це та межа, яка розділила російське та українське, але, як бачимо – ні…» 

Найважчим вважає людські втрати. Щоразу тяжко переживає загибель тих, з ким зустрівся та спілкувався на фронті. 

«Найважче – це коли ти ось тут зараз розмовляєш з людиною, а через 15 хвилин її вже немає… Або коли робиш світлину українського воїна, обмінюєшся з ним контактами та кажеш, що скинеш фото через декілька днів, але через ці декілька днів вже немає кому скидати, бо цей воїн загинув, відбиваючи наступ окупанта…» 

З приємних моментів пригадує, як опинився в Ізюмі одразу після деокупації. Стояв на горі Кременець, де розвивався наш прапор. Ділиться, тоді було відчуття, що ми остаточно перемогли у цій війні.

Богдан багато спілкується з військовими, каже, загальна риса у всіх одна – вони не виїхали, а вступили до лав ЗСУ та стали на захист нашої країни.

«Армія – це зріз суспільства. У нас на захист Батьківщини прийшла еліта нації, дуже багато людей з різних сфер діяльності та, зокрема, багато відомих українців, які мали б змогу покинути країну після початку повномасштабного вторгнення, але вирішили вступити до лав ЗСУ. Це і відрізняє нас від ворога», – впевнений військкор. 

Про тему контрнаступу говорить — «не має бажання щось коментувати». Адже довкола цієї теми надто багато розмов. Пропонує набратися терпіння та розуміння, що це складний процес.

«Всі очікують повторення “Харківської операції”, коли за тиждень була звільнена значна частина Харківської області. З того часу війна та наш ворог змінились. Росіяни облаштували декілька ліній оборони, провели мобілізацію – зробили висновки з тих подій. Тому до цих розмов та обговорень про контрнаступ треба підходити з “холодною головою”. Звичайно, ми будемо наступати, в нас нема іншого виходу. Чекати, поки росія розвалиться із середини – дуже довго», —  каже Богдан.

Чи продовжуватиме працювати в журналістиці й після війни, ще не впевнений. Вважає, що актуальніша для нього думка, чи лишиться в цій професії до кінця війни. 

«Хочеться бути там де я буду найбільше корисним. Зараз дуже подобається, як прогресує тема дронів-камікадзе, можливо хотілося б бути дотичним до цього. Рано чи пізно, війна торкнеться кожного чоловіка в Україні, ми повинні бути готові підхопити стяг нашої перемоги та йти далі. Там, на війні, люди теж втомлюються і їм потрібен відпочинок, правильна ротація, комплекс заходів для того, щоб зберегти боєздатність підрозділів. А коли зараз безліч чоловіків так бояться потрапити до лав ЗСУ, що навіть не влаштовуються офіційно на роботу, аби не йти у військкомат – це дивно», – обурюється чоловік. 

Про закінчення війни говорить одна – це настане тоді, коли росія, як держава, перестане існувати. Вважає, що наше суспільство має мілітаризуватися, і нам треба ставати «європейським Ізраїлем». 

«Тому перемога зараз для мене – це щось метафоричне». 

Ми дякуємо Богдану за його об’єктивну працю та сміливість! В майбутньому очікуємо ще більше репортажів зі звільнених наших територій та обов’язково велике відео про розвал росії!