Волонтери – це найпотужніша частина громадянського суспільства України. З початку повномасштабної війни цей рух у країні отримав нове дихання та всі вони почали працювати задля однієї мети. 

Сьогоднішня історія буде про волонтера з міста Харків, який вже знав, що таке війна з 2014 року. Тоді йому довелося переїхати з Донбасу, але зараз він нікуди не поїхав та залишився допомагати .. 

«2014 рік мені запам’ятався обстрілами з «Градів» і коли я почув гупання за містом, то мені навіяло саме ці спогади і я зрозумів, що відбувається. Я написав друзям та рідним, зібрав речі та пішов до друга пити чай. Через кілька годин мені набрав хірург – мій ментор і сказав, треба щось думати. Вже 25 лютого ми почали вивозити людей з Харкова до Дніпра або до міста Лозова під Харковом».

Починав Павло своє волонтерство з евакуації людей, а наразі це збір коштів на необхідні речі (аптечки, дрони, автомобілі, тепловізори) для добровольців. 

«В перші дні війни ми виїхали в місто Лозова до батьків мого ментора і почали займатися підготовкою до евакуацій. Взяли автобус і два легкових автомобілі й просто почали писати в загальні чати Харкова», – пригадує хлопець.

За день їм дзвонили сотні людей, прийняттям заявок займалися двоє дівчат, які намагалися максимально швидко координувати хлопців. Був випадок, коли під час чергової евакуації на Салтівці потрапили під обстріли, але зі слів волонтера, їх це не злякало. 

«Найважче на евакуацію йшли люди з тваринами, доходило навіть до сварок. Як би жорстоко це не звучало, але людям доводилось обирати між своїм життям і життям своєї німецької вівчарки», – додав Павло. 

Наразі їхня волонтерська команда поповнюється, але втрати, на жаль, також мають. Найбільше Павлу запам’ятався обстріл Головного управління Національної поліції в Харкові, адже на той момент там знаходились його друзі. 

«Наші хлопці з суміжними підрозділами були 2 березня в Головному управлінні Національної поліції міста Харків і туди прилетіло 2 Іскандери, деяких людей завалило на смерть, деякі зварилися, бо були у підвалі, на щастя, більшість вижили». 

Після того, як хлопці проявили свої вміння в евакуаційних справах, одна з українських ІТ-компаній запропонувала їм співпрацю. Але для них це стало не простим завданням. ненормований графік призвів до хронічної втоми та небажання робити далі.

«На нас вийшла IT компанія і ми разом з ними почали працювати. У нас були люди, які займались логістичною ланкою, люди, які сплачували фури і ми, котрі приймали фури з допомогою на складах та розвозили адресно допомогу в підвали, або, наприклад, лікарські заклади. Наша логістична ланка перевезла близько 400 т гуманітарної допомоги і називалася «Ластівки», в більшості чатів відповідали дівчата з компанії і тому так по жіночому. Закінчилося все тим, що через два місяці ми вигоріли, бо наш графік включав важку роботу протягом і лише 5 годин сну», – розповідає волонтер.

Зараз Павло робить збори у себе на сторінці в Інстаграм, щоб допомогти SPC Division Харків. З найбільших закритих запитів це машини для військових і комплекти дронів. Загалом це були чималі суми зібрані на допомогу українським військовим, розповів волонтер.

«Це харківський ультрас, серед нас волонтери, є добровольці, є контрактники – кожен виконує свою роботу. Тусовка зібралася ще у 2009 році і з 2014 року багато пішли на війну. Всі мої друзі мега круті і роблять неймовірну роботу», – прокоментував він.

Найскладніше було закрити запит авто, адже він був відкритий, коли люди вже почали повертатись в Україну, а особливо в Харків та відчули на мить, що все тихо, але черговий приліт нагадував, що кожен донат наближає до перемоги. На жаль, лише горе нагадує нам всім, що війна триває та не можна зупинятись, поділися Павло.

«Загалом кількість донатів залежить від настрою, кількості прильотів і від власне твоєї активності в Інстаграм».

Волонтер поділився, що немає сенсу тиснути на людей, які нічого не роблять для країни і військових, бо якщо вони досі не зрозуміли всієї ситуації, то вже навряд чи зрозуміють.

«Я думаю, що не можна виставляти відео про те, що люди нічого не роблять для перемоги, тому що в першу чергу вони демотивують, тому що хтось побачить і скаже, ось ці люди нічого не роблять, а я роблю, а я вже не хочу. Ці відео налаштовані мотивувати через демотивацію, тобто ти дивишся, розумієш, які вони гади, бо кажуть, я не влажу, бо це мене не стосується, потім ти хочеш робити ще більше, але просто можеш не витримати більше. З такими людьми ти нічого не зробиш, бо якщо після подій 2014 року, або 24 лютого 2022 року вони не почали нічого робити, то вже не почнуть», – поділився своєю думкою про відео, які зараз ширяться соціальними мережами.

Немає чіткої відповіді, коли ж буде очікувана Перемога та якою буде країна після, але є фактори, які всім нам допоможуть здобути найшвидшу волю. 

«Щоб пришвидшити перемогу треба зібрати всі наші людські ресурси і зробити надлюдську справу з цими ресурсами, бо поки хтось працює, а хтось не працює, перемогу буде здобути важко.Ми всі виснажуємося і військові і волонтери. Багато людей відійшли від справ, багато зараз лікуються, лікуються від депресій, тому що вони втратили друзів і побратимів і тих, хто був для них рідними, не всі про це думають, але ніхто з нас не залізний. Після перемоги Україна буде супер відновленою. Ми обов’язково матимемо вагомий голос у світі. І нас будуть боятися, бо ми матимемо сильну армію.»