Денису 42 роки. Сьогодні як доброволець займається аеророзвідкою, а раніше – популяризував здоровий способі життя та багато подорожував. До повномасштабного вторгнення Денис посвятив життя розвитку фізичної культури, став президентом Всеукраїнської федерації WORKOUT. Пригадує, перше, що відчув 24.02.2022 – страх.

«Страх не за себе, не від вибухів, а за двох своїх діточок, котрі проснулись від потужних та гучних вибухів ракет. Перші думки про безпеку сімʼї, куди сховати, вивезти, захистити. Памʼятаю відчуття неймовірної злості на під***в та несприйняття того, що відбувається. Здавалося, ніби це якийсь сон», ділиться військовий.

Після першого вибуху за вікнами зрозумів, що це повномасштабне вторгнення та війна, що нікого вже не омине. Тому з перших днів разом з однодумцями та друзями почали готувати оборону міста Дніпро своїми силами. Розповідає, це було трохи сумбурно, непрофесійно, але — надважливо. 

«Потім почали шукати можливості, де можна пройти курси або навчання з військової справи, бо до цього, для мене це було взагалі не відоме: війна та зброя. Тому завдяки знайомим та контактам з цивільного життя нам вдалося потрапити на військові полігони, стрільбища та, найголовніше, ми законтрактували з професійними інструкторами з різних напрямків та почали навчання. Кожен день поглинали теоретичні та практичні навички. Стрілецька зброя, тактичні навички, штурми, зачистка, оборона, мінування розмінування, дрони; коротше все, що тільки можна було, вивчали з неймовірною жагою. Потім зрозуміли, що саме аеророзвідка була не розвинена й саме на початку війни не вистачало професійних пілотів та засобів для цього. Знов таки, використовуючи звʼязки та друзів, ми змогли опанувати цю справу та не просто створити особистий підрозділ, а повністю його забезпечити. Це, до речі, приклад, як друзі можуть допомогти та зробити неможливе», розповідає чоловік.

Їхній підрозділ унікальний, адже сформувався та забезпечується добровольцями, які розраховують тільки на власні сили. 

«Ми були з тих, хто не нив, що нам не вистачає того і цього, не критикували владу або когось, що нас не забезпечують чимось. Просто почали витрачати всі свої кошти на зброю, амуніцію, броню, дрони, антени, транспорт тощо. Ба більше, ми одразу стали добровольцями, бо з військкоматом у нас не склалось. Порадившись з друзями, ми вирішили не залежати від держави, не обтяжувати її, не чекати забезпечення від міністерства оборони, не жалітись, що чогось не вистачає. Просто пішли воювати без контрактів, без заробітної плати, без компенсації якщо щось станеться, без забезпечення владою. Нам це все не було потрібно, тому що на це не було часу: в країні війна, хаос, фінансово скрутне становище. І ми це розуміли. Одна мета: захищати свою землю, сімʼї, СВОБОДУ. За будь-яку ціну. Не зважаючи на матеріальні та організаційні труднощі. Ну і звісно утилізувати максимальну кількість терористів рашистської федерації», пояснює Денис.

Левову частку життя Дениса складає спорт. Він впевнений, фізична підготовка – це фундамент на війні. Тому кожен, хто невдовзі долучиться до лав Сил Оборони обов’язково мають приділяти цьому велику увагу.

 

«От просто повірте мені вже з практичного досвіду та реальністю, з якою ми зіштовхнулися на бойових виходах: коли треба дуже часто бігти, повзти, перелазити, застрибувати, при цьому тягти на собі по 40 кг не враховуючи амуніцію та броню зі зброєю і БК. Також фізична підготовка дуже сильно допомагає психологічному стану, а на війні це БАЗА! Дуже раджу всім, хто зараз готується до війни, обов’язково займатись силовим спортом та розвивати витривалість. Обовʼязково тренуйте мʼязи спини, зокрема поперек, грудний та шийний відділ хребта, укріплюйте всі мʼязи», радить спортсмен. 

Багато хлопців з Воркаут спільноти пішли на війну ще у 2014 році, каже президент федерації. Після повномасштабного вторгнення ця кількість, звісно, зросла. 

«Під час війни ми продовжуємо займатись академією та Всеукраїнською федерацією WORKOUT. І це все завдяки виключно нашій команді, тренерському складу та друзям. Поки ми на війні, вони продовжують займатись соціальною, благодійною місією та тренувати дітей і дорослих. Тим паче під час війни саме дітям дуже важлива підтримка та відволікання. Важливе їхнє виховання та соціалізація серед інших дітей», впевнений Денис. 

Військовий зізнається, найнеприємніше на війні – втрачати своїх друзів побратимів. 

«На війні дуже багато трагічних випадків, бо це с*ка війна! Жорстока, кровава та несправедлива. От тільки два дні тому ми втратили пʼять найкращих воїнів. Тільки ми з ними разом спали, їли, мріяли, а сьогодні – їх вже немає. Найстрашніше, що це відбувається на твоїх очах. Це дуже страшно, але треба продовжувати. Навіть більше, лють та холодна розважливість дає сил помститися і ми це робимо», підсумовує чоловік.

Рятує аеророзвідника гумор. Каже, це допомагає підбадьорити себе й не втратити розум. Проте у всьому треба мати міру. Це стосується і цивільних. 

«Мене не бісять взагалі люди, які в містах якось відпочивають, сидять в кафе, гуляють набережною та насолоджуються мирним життям. Бісять ті, хто робить це максимально непристойно, коли це явно не на часі. Бухають, горлопанять, гучні танці та ось ці всі безглузді псевдо розважаючи бля***кі тусовки. 

Ну і, якщо чесно, не сприймаю молодих кремезних хлопців з татуюваннями, пафосними поглядами, шарнірними ходами (барсеточники ми їх називаємо) та тактикульними сумочками через плече. Якщо ви такі “сильні”, “круті”, чому не проявили себе по справжньому?! Питання риторичне», ділиться воїн. 

Війна навчила Дениса ще краще розбиратись в людях та цінувати життя гостріше, ніж раніше. 

«Взагалі, ця війна дуже проявила всіх. Тих хлопців, кого я вважав слабким або якимось недолугим, перші пішли боронити Україну та робити це ще й неймовірно потужно. Ну реально, характерники та кіборги, які воюють як вікінги. А ті, кого я вважав супер духовитими та сильними тіпами – або повиїжджали за кордон, або ховаються у мирних містах. Тут важливо зазначити, що я не узагальнюю про татуювання, сумочки та пафосні білі носочки, а маю на увазі тих, хто зовні термінатор, а всередині ссикло, котре немає стосунку до тих, про кого піде мова далі. Звісно, що не всі такі, але, на жаль, більшість.

У мене є тільки дві категорії людей, котрих я дуже поважаю: перші – це ті, хто пішов на війну. Другі ті, хто не пішов, але допомагає військовим, донатить, робить все, щоб у таких як ми не було потреб або складнощів на війні. 

Тобто, ти воюєш або допомагаєш по-справжньому! Іншого зараз немає. 

Тому що всі не можуть воювати, повинні бути ті, хто волонтер, донатор, розвиває бізнес та сплачує реальні податки, щоб держава могла воювати», вважає військовий.

Завершенням війни Денис вважає повернення усіх земель України. А досягти цього можна тільки знищивши ворога. 

«Перемога для мене – це знищення кожного піда*****го терориста, котрий прийшов на нашу землю вбивати, грабувати, ґвалтувати та знищувати нас, українців, як націю. Коли це відбудеться, автоматично повернуться всі наші землі. А далі просто треба бути кожному Українцю завжди готовим, тримати вдома зброю, прокачувати далі мілітарну справу та не дати можливість повторенню такої війни, щоб це не дісталося нашим дітям», резюмує Денис.

Ми дякуємо пану Денису за службу, за сміливість та відвагу! Закликаємо всіх бути небайдужими та допомагати бійцям. Адже фронт у нас один єдиний і ми всі маємо працювати на нього.