Свою військову кар’єру Аркадій почав у 18 років, ще до повномасштабного вторгнення і свою юність присвятив цьому. Багато факторів вплинули на його вибір і привели хлопця туди, де він є зараз.

“До служби за контрактом, я вчився у військовому ліцеї у Кривому Розі, потім поступив у військовий ВНЗ. Я зрозумів, що не хочу бути військовим, але є призов. Вирішив підписати контракт, тому що, по-перше, у мене батько був військовим з 2014 року, по-друге, гроші, по-третє, я завжди мріяв побувати на війні і побачити все своїми очима. 93-тю окрему механізовану бригаду обрав, тому що мій тато служив саме тут, вона знаходиться у Дніпропетровській області, мені зручно було їздити додому і це найкраща бригада”, – ділиться Аркадій.

Військовий не очікував повномасштабної війни, хоч і розповідає, що підготовка була.

“23 лютого ми виїхали з частини і 24 лютого ми вже були на кордоні, чекали війська РФ. Загалом, я не думав, що буде війна, я думав, зараз виїдемо, постоїмо трохи в полі і повернемося”, – згадує парубок.

Аеророзвідка – це важлива складова сучасної війни. Аеророзвідники роблять неймовірні речі, а їх відео знищених ворогів часто дають натхнення цивільним.

“Робота з коптерами – це розвідка, коригування і найголовніше – збереження життів піхоти. Ти попереджаєш піхоту до того, як вони бачать ворога чи потрапляють під обстріл, ти бачиш звідки стріляє ворог, ти коригуєш стрільбу наших військових, щоб вона була точніше. Місце дислокації аеророзвідки – перша лінія фронту, а не десь далеко від бойових дій, від 300 м до 2 км, тобто потрапляєш під обстріли, тебе постійно перекидають по цій лінії і це теж дуже небезпечно, так як дороги обстрілюються, дороги мінуються”, – пояснює хлопець.

Хлопець спочатку не був аеророзвідником, але коли виникла необхідність, завдяки своїм якостям, освоїв самостійно таку корисну техніку. Аркадій розповів, що найважливіше в навчанні.

“Мізки – тобто ти повинен міркувати. Є багато деталей в роботі, яким ти маєш навчитися і швидко їх виконувати. Наприклад, літати у шквальний вітер, літати на низьких висотах, шукати різне озброєння, розуміти, як воно працює, вказувати координати на мапі та коригувати. Зараз вже є школи, де цьому навчають, що стосується мене, то я повністю навчався сам”, – розповідає він.

Вже перші дні війни парубка і його побратимів були насичені подіями. Це зовсім не АТО, військовим довелося зіткнутися з новим озброєнням ворога, важкими пораненнями і повним нерозумінням, чого очікувати далі.

“Ми заїхали в село, ще самі не розуміли, де росіяни, де ми, тільки орієнтувалися, що ворог вже в наступному населеному пункті. Нас на все село було 10 людей, коли ми дізналися, що йде штурм, то вирішили зустріти їх до бою з піхотою, але виїхав танк, російська гордість – Т-90. Танк почав одразу стріляти, робити це точно, ми почали шукати укриття. В момент нашого відступу тяжко поранило мого товариша, у нього були пробиті легені. Ми потихеньку відтягували побратима і переховувались, приходи від танку були дуже близько, але нам пощастило, бо по-перше, танк стріляв комулятивами, тобто не мав осколкової дії, по-друге, тоді була погана погода і це заважало його тепловізорам. Нам вдалося евакуюватися через населений пункт, який був частково під контролем росіян і тому це створювало додаткові ризики, але це була єдина дорога. Виїжджали ми на звичайному “Жигулі” у якого були проблеми з двигуном. Дорога евакуації була складною і вела під верх, я розкочегарив машину і ми вирушили. Поряд з нами почалися танкові прильоти і стрілянина, не знаю стріляли росіяни по нам, чи просто так попадало. Ми від’їхали і  відчули полегшення і тут машина заглохла. В цей момент ти розумієш, що якби вона стала трохи раніше, то шансів вижити в тебе не було б”, – згадує військовий.

Теперішня війна жорстока і завжди слід пам’ятати, яку ціну платять наші військові виборюючи своїм потом та кров’ю нашу незалежність.

“Ми виїжджали працювати на передній край, дуже близько до ворога. У мене був День народження і ми вирішили ввечері відпочити і зранку повернутися. Як не дивно, тут є цигани, які продають різну їжу і я вирішив закупитися на свято, тож замовив у них все необхідне. В цей же час нам надійшов дзвінок, що йде штурм і нам треба терміново забрати товариша. Ми не забираємо нічого у циган, їдемо по побратима, так вийшло, що ми обманули циганів, напевно, то вони мене зурочили – жартує військовий. – День народження не вдався і вже о 5 ранку наступного дня ми поїхали на позицію. Хлопці, які були там – піхотинці не виходили на зв’язок і ми вирішили, що підійдемо ближче, можливо, рація не дістає – ділиться думками хлопець. –  Коли ми під’їхали рації так і не працювали, але з хащ повилазили піхотинці і сказали, що ті позиції, де вони стояли, закидали гранатами і вони вимушені були відходити. В цей час відбувся приліт танкового снаряду, два товариша і я поранені. Мій товариш стає на ногу, а вона просто переламується і ми накладаємо турнікети і починаємо відходити. Нам дуже пощастило, що поряд була машина піхоти і нам не довелося довго йти до евакуації”, – ділиться він.

Завжди приємно читати про звільнені від окупації території, Аркадій також брав участь у звільненні міст, він бачив знищені будинки, скільки цивільних вбивають окупанти та відчував радість населення після звільнення. Проте кожен звільнений населений пункт має свою ціну.

“Це насамперед втрати, ризик для життя”, – говорить військовий.

Цивільним Аркадій радить просто робити щось, нехай невелике, але допомагати.

“Маленький рух, це краще ніж його відсутність. Перемога неможлива, якщо ми не змінимо своє ставлення, тому що є багато людей, які досі не усвідомили, що війна стосується кожного, їх пріоритети – це гулянки і стосунки. Таке ставлення пригнічує військових, бо ти сидиш в окопі в холоді, голоді і не знаєш, чого очікувати”, – розповідає він.

Для кожного різне поняття перемоги. Для нашого героя.

“ Це повна деокупація наших територій, включно з Кримом і Донбасом”, – підсумовує хлопець.

“Це повна поразка ворога”, – додає побратим військового.

Ми дякуємо Аркадію та його побратимам за службу та наш захист! Історія кожного воїна має бути розказана та почута!