Пінгвін уже з 15-16 років, замість канікул їздив із батьком уздовж Бахмута, на Світлодарській дузі. Тоді він ще був туристом. Службу розпочав у 2019 році.

“У 93 бригаду я потрапив тому, що вона була недалеко від дому. Я сам із Донецької області, м. Добропілля, тому для мене це було насамперед зручно, але в мене служив і батько, і брат із 2015 року в 54 бригаді”, – сказав він.

Військовий розповідає, що думки про повномасштабне вторгнення були ще з початку 2015 року, але він думав, що в наступ піде українська сторона.

“Ось я був більше в цьому впевнений, тому що в мене найбоєздатніша бригада в ЗСУ – 93 механізована бригада. Я вважав, що ми зможемо показати себе добре на фронті, як показали це зараз. Тому я думав, що наступ буде з нашого боку”, – каже він.

22 лютого його підрозділ відправляють на навчання, але вже за 2 дні вони почули ракетні удари і вирушили на точки, які були заплановані нібито саме для цього.

“Ми саме як кацапи – їхали на навчання, а з’явилися на фронті, бо все це було секретно і таємно”, – усміхається хлопець.

Захисник розповідає про те, що на фронті є дуже багато моментів, які запам’яталися. Кожного дня щось цікаве. Одного разу було таке, що одну роту піхоти мала замінити інша, але вони не міняли два дні. Тоді було 5 чоловік на 4 км фронту.

“Запам’ятався трупний запах, який ішов із полів і його доносило вітром до нас. Коли вітер стихав, то запах був дуже сильний, солодкий, трупний”, – згадує він.

“Дуже запам’яталося, коли я приїхав під Ізюм у селище Силугівка. Я бачив наш десант, повністю викошена посадка, просто дуже багато трупів. Трупи пацанів, які збирали в білі простирадла, а 200-ті були настільки свіжі, що кров просочувалася крізь простирадла. Окремо валялися пальці, нігті, клаптики волосся, але їх уже ніхто не збирав”, – сказав він.

Військовий розповідає, що найважчим була неможливість ідентифікувати, де чия нога, рука чи тулуб.

“Це було найстрашніше, що хлопці і ми, збирали цих людей і не могли бути впевненими, хто є хто, тому що були прильоти безпосередньо в бліндаж. І ось саме в цей момент, я відчув, що таке війна, як вона виглядає і що немає нічого романтичного там. А той, хто романтизує війну, мабуть ніколи на ній не був. Усе це супроводжувалося мінометним обстрілом, ствольною артилерією і це було не просто”, – згадує хлопець.

Пінгвін розповів, що насправді, нічого не може допомогти у втраті побратимів. Взагалі нічого. Просто треба легше до цього ставитися, не думати постійно про це все. Але все одно це залишається на душі й інколи дає про себе знати.

“У нас були завжди хороші стосунки. Ми не маємо жодних образ, так би це було інакше. Я почувався б набагато гірше, а так не маю жодного почуття провини. Але хочу додати, що коли побратим загинув – це не так страшно, як побратим, який пропав безвісти, в мене є друзі, яких я не можу записати ні до живих, ні до мертвих і це справді тяжко.”, – каже він.

Війна залишає свої відбитки. Хлопець розповідає, що 2020 року, коли приїхав із Луганщини, було важко соціалізуватися.

“Через те, що ми постійно ходили по багнюці, коли я вперше став на асфальт і мене провезли машиною, то мені було настільки незвично, що я ледь не впав. Більше ПТСР мене не турбував. Крім того, що в мене були і є сни про війну. Уві сні від цього не втечеш”, – сказав він.

Також захисник розповідає, що є відчуття постійної тривоги, яка нічим не зумовлена. Наприклад, якщо ти обираєш готель – ти обираєш номер на першому поверсі. Якщо ти обираєш, де припаркувати машину – то думаєш, звідки може прилетіти ракета. Тобто це інстинкт самозахисту.

“Я сам із Донецької області і бачив, як люди ставилися до нас раніше. Раніше, коли ти йдеш у формі, то тобі соромно за те, що ти у формі українського зразка – у тебе тикають пальцем і кидають злі погляди. Зараз усе змінилося, тепер усі розуміють чим ми займаємося. Люди нас підтримували дуже і дуже сильно, я їм безмежно вдячний. Але на Донеччині та Луганщині нас не те, що зневажають, а й допомогу не пропонують”, – каже він.

Пінгвін вважає, що у зв’язку з нестачею боєприпасів темп війни знизиться. Говорити про перемогу ще рано, але вона неодмінно буде.

“Усе це гарно дивитися десь у соціальних мережах, але якщо побувати на передовій, то ваша думка зміниться і все побєдобєсіє, як у кацапів, воно дуже швидко зникне після перших приходів. Половина моїх друзів, або 200, або 300, або безвісти зниклі, тому про яку перемогу говорити, я навіть не знаю”, – сказав він.

“Наша бригада завжди на найвищому рівні показувала свою боєздатність і ефективність у боях проти російських загарбників”, – додав військовий.

І наостанок хлопець каже:

“Я б порадив цивільним, якщо війна прийде до вас на вулицю – залишити свій дім. Тому що 4 стіни не врятують вас від снаряда 152 мм, або 125 мм від танка. У військових дуже багато проблем, тому що вони не можуть допомогти всім цивільним, у них багато своїх поранених, а ще й треба займатися евакуацією цивільних. Це дуже заважає нашій справі”, – каже він.

Ми дякуємо Пінгвіну за його мужність і відвагу! Віримо в перемогу і продовжуємо працювати.

Текст у матеріалі подано за редакцією УЖБ.