Ніна Колосінська – лікар-анестезіолог, яка рятувала життя наших захисників у Маріуполі до останнього дня на “Азовсталі”. 17 жовтня вона повернулася з російського полону.

Медицина – це сфера, яка є покликанням, це те, заради чого варто жити. Професія анестезіолога – це вибір сильних людей, які готові брати на себе відповідальність.

“У мене ніколи не було сумнівів щодо моєї майбутньої професії. Анестезіолог – це спеціальність, де потрібно вміло поєднувати теоретичні знання та практичні навички, вміти діяти швидко та ефективно. Це саме те, чого я хотіла від своєї майбутньої роботи”, – розповідає вона.

Вона згадує своє життя до 24 лютого і розповідає, яким воно було.

“До 24 лютого я жила звичайним, мирним життям. Я працювала в лікарні в Маріуполі. Майже весь свій час проводила на роботі з улюбленим колективом. Будував плани на майбутнє. Я не цінувала простих речей і постійно відкладала все на потім. Зараз шкодую про це”, – каже вона.

Чи можна бути готовим до війни?” – питання риторичне, а відповідь очевидна. 24 лютого стало початком нового життя для кожного українця, і Ніна не виняток.

“Однозначно ні. Мені здається, що до цього неможливо бути готовим. І ті, хто кажуть, що були готові, лукавлять. Коли трапляються такі події, ти або приймаєш їх і робиш свою справу, або не приймаєш – опускаєш руки і нікому не потрібен. Моє життя почалося 24 лютого у місті Волноваха, де я перебувала на ротації в місцевій Центральній районній лікарні у складі лікарсько-сестринської бригади. День, який я ніколи не забуду. День, який тривав вічність. Першого пораненого доставили близько 5 ранку, і з цього моменту почався безперервний потік пацієнтів. Почалася робота, а обстріли не припинялися”, – розповідає лікар.

“Азовсталь” – це місце, де лікарка та її команда врятували багато життів, де вона опинилася під завалами разом із пацієнтами після одного з обстрілів, але вижила. Ми поговорили про рішення працювати на “Азовсталі” та про те, як проходить повсякденна робота лікарів.

“У мене ніколи не стояло питання про те, щоб залишитися на “Азовсталі”. Я не розглядала жодного іншого варіанту, окрім як залишитися там до кінця, – каже Ніна.

“Робота, робота і ще раз робота. Ніякого нормального графіка немає. Поранених багато, а персоналу не вистачає. Майже щохвилини хтось потребує допомоги. Виконуєш і медичні маніпуляції, і обов’язки санітара, і обов’язки медсестри. Робиш все, що вмієш, а якщо не вмієш, то все одно вчишся і робиш. Щодо відпочинку: ми намагалися замінювати один одного, щоб трохи поїсти і поспати. Іноді це виходило, а іноді залучався весь медичний персонал. Було багато втоми і виснаження, але коли бачиш результат своєї роботи і вдячні очі поранених, це все забирає і ти готовий працювати далі і з ще більшим ентузіазмом”, – згадує медик.

Найскладнішим для Ніни на “Азовсталі” була розмова з батьками та усвідомлення того, що ця розмова може бути останньою. Каже, що весь набутий досвід передасть колегам і буде вчитися у них.

“У наш час вкрай важливо не стояти на місці і постійно розвиватися”, – каже вона.

Ніна поділилася тим, якою вона бачить Україну після перемоги та своїми планами.

“Після перемоги Україна буде прогресивною, демократичною та визнаною у світі країною. Але найголовніше – це те, якими українцями ми станемо після перемоги, якими ми вже стали. Сильними, дружніми, вільними, незламними і завжди відданими своїй Батьківщині. Особисто я поки що не будую ніяких планів, ще не час. Одне знаю точно: буду продовжувати займатися улюбленою справою – лікувати і допомагати”, – розповіла вона.

Ми дякуємо Ніні за її титанічну працю, силу та витримку!

Текст у цій статті був відредагований UWB.