Мар’яна Мамонова – військовий медик, вагітна полонена з маріупольського заводу Ілліча
З 2018 року Мар’яна Мамонова їздила в зону АТО, щоб рятувати військових. В певний період часу військова лікарка привозила туди поранених, які повинні були відправлятися санавіацією на Дніпро. Пізніше забирала цих поранених, через те, що борти припинили літати. З перших днів війни дівчина, разом з мирними мешканцями та побратимами, перебувала на території заводу Ілліча.
«Всім медикам було складно, а ще складніше стало, коли ліки щодня танули як сніг на сонці. І ти розумієш, що рано чи пізно їх не стане.
Як медику складно зрозуміти, що ти не врятував життя. Що з цим тоді доведеться жити все життя», – розповідає вона.
«Для мене 40 людей які загинули першими були болючими, бо я знала всіх цих хлопців особисто. Кожного з них вдома чекала сім’я», – поділилася жінка.
Під час перебування на території заводу Азовмаш дівчина дізналася, що вагітна. Мар’яна зізналася, що для неї це був неабиякий стрес.
«Перебуваючи в таких умовах, я розуміла, що я мушу бути сильною, і що дитину я маю доносити. У мене не було умов, як у звичайних вагітних, коли що хочеш те і їси, що хочеш те і робиш, капризи й так далі. Тому я вирішила для себе, що не буду плакати, я повинна бути сильна, тому що це все, що я могла дати своїй дитині під серцем на той момент», – каже вона.
Найбільше Мар’яні згадується, як потрапили в полон. І ті відчуття, які були тоді.
«Згадую хвилини коли зрозуміла, що попала в полон . Зрозуміла, що виходу немає. Це кінець», – пригадує медикиня.
Час в полоні линув дуже повільно. Прокидаєшся о п’ятій ранку, ці чотири стіни, і жінки, які вічно плачуть, тому що в когось загинув чоловік, у когось він далеко.
«Це моральний тиск, я б сказала, але з часом звикаєте. А потім нам почали приносити книги. Там була бібліотека на території колонії. Мені навіть дозволили туди сходити, то я набрала цілу гетку українських книжок. Я так розумію це була колонія, де раніше утримувалися підлітки, тобто там були шкільна бібліотека і класи», – каже вона.
Звісно ж як вагітній, Мар’яні хотілося щось смачненьке, але за весь період часу найбільше хотілося пончиків з вишнею та лате.
«Дівчатка з мене сміялися. Говорили: «Мар‘яша, що ти, сьогодні пончики з вишнею їси?», а я відповідаю, що «ні»», – посміхається.
Були випадки, коли викликали на допит, щоб просто погодувати. Але й нагадували, що про дитину вона може забути.
«Відношення було не дуже і на початку було важко. І хлопці (російські військові) підкормлювали. Я мала не найкращий вигляд, як вагітна. Вони говорили: “Нам тебе жалко”. В одного з їх військових була вагітна дружина і йому просто було мене шкода. Я б хотіла їм подякувати за те, що свого часу не дали померти з голоду», – говорить дівчина.
Відчай у полоні напевно з’являється у кожного, у когось більше, у когось менше. Але коли ти вагітна, то говориш своїй дитині, що все буде добре, що скоро поїдемо додому, і ти не падаєш духом, тому що розумієш, що потрібно жити заради маленької частинки, яка в тебе під серцем.
«Напевно на початку, перший місяць, коли мені сказали: “Ти – вагітна, довго тримати не будуть, 2-3 тижні й відпустять”, – але йшов тиждень, другий, вже і місяць пройшов, а мене ніхто й не думав відпускати. Ось тоді з’явився відчай.
Одного разу о четвертій ранку збирали людей на обмін, я підготувала всі речі, сподівалася теж їхати, що камери відкриються і мене заберуть. Забрали всіх, окрім мене, і я така стою: ні, я хочу додому, я вагітна жінка, як так, чому мене не відпускають. Я тоді дуже сильно плакала, дівчата мене заспокоювали», – згадує вона.
Дівчина пригадує, що перебуваючи у Донецькій лікарні їй не було з ким спілкуватися і з’являлися нав’язливі думки, що дитину можуть забрати.
«Я сама собі говорила: Так не переживай, не накручуй себе, ще ж нічого не сталося, і в нас ще є час. А своїй донечці говорила: Так ми сидимо в животику до останнього, ми приїдемо до України, мама скаже, коли можна. Коли є дитина, то ви себе по-іншому налаштовуєте», – згадує вона.
21 вересня 2022 року Мар’яну Мамонову разом із командирами Азова, було звільнено з російського полону. Це саме той обмін, який так довго виборювало правління України та довелося віддати одного зі зрадників, кума путіна – Медведчука.
«Коли ми приїхали в Чернігівський госпіталь, у мене були набряки й дівчинка (медсестра) допомогла залізти до ванної, тому що я вже не могла сама це зробити. І такий кайф був, і розумієш, що вода не закінчиться. В Донецьку проблеми з водою, постійно підганяли, а я як вагітна і моя неповороткість, то для мене це було важко», – пригадує вона.
Вже 25 вересня 2022 року Мар’яна народжує неймовірно сильну донечку Анну-Марію, яка разом зі своєю матусею переживала ці часи, тому ця дівчинка вже сильна духом та має початок своєї історії. Але жінці хотілося б вберегти доньку від подібної історії.
«Вона й так сильна дівчинка, сильна духом. І вже пережила це. Але знаєте, якщо вона вибере ЗСУ, то я їй скажу: Доцю, є таке, що люди потрапляють в полон», – каже вона.
Військова медикиня прагне продовжувати допомагати людям. Надалі можливе створення й свого певного фонду. Зараз вона бере участь у благодійності.
«Я б хотіла і своє щось розпочати, тобто, щоб це була саме допомога людям, але зараз стільки всіх цих напрямів, що я навіть не знаю з чого почати. Мені чоловік також за це говорить і підтримує», – сказала дівчина.
Ми вдячні Мар’яні за її хоробрість, мужність та прагнення допомагати людям! Бажаємо міцного здоров’я їй та її сім’ї, і звісно ж здійснення всіх мрій!
Текст у матеріалі подано за редакцією УЖБ.