“Я не міг повірити, що це реально трапилося. Перші думки пам’ятаю: «Що реально? 20 років і я помру?»

Анатолій Леоненко з позивним “Буйвол” боєць легендарного полку “Азов”

23 березня 2022 року Анатолій отримав поранення в боях за Маріуполь.

“Я не міг повірити, що це реально сталося. Перші думки пам’ятаю: “Що реально? 20 років і я помру?” Я лежав і вже не проходив повз. Збирався вмирати. Навіть турнікет не накинув. Я просто чекав коли я витечу і вирублюся”, – згадує він.

На металургійному комбінаті Ілліча лікарі ампутували бійцю ногу. Він згадує, що найбільше хотів смачної їжі. У ніч із 3 на 4 квітня його евакуювали останнім рейсом до Дніпра. Військовий розповів, коли вийшов на вулицю після евакуації не повірив, що таке життя може бути. Пробувши понад місяць у Маріуполі йому було незвично. Тоді вперше за довгий час Буйвол зв’язався з мамою. Він не дозволяв їй приїжджати до Дніпра, бо не хотів, щоб вона бачила його таким слабким. Та й виїхати з Чернігова тоді було складно, адже росіяни тільки відступили.

“Вона мене вже бачила коли я лежав у Вінниці, коли сам ходив на милицях. Більше при здоровому глузді. Тоді я міг сформулювати пропозицію. Тому що після контузії, після ударної хвилі, спочатку було важко. Не міг сформулювати речення нормально. Досі така проблема. Дуже великий словниковий запас втратив після війни. Інколи деякі слова просто вилітають із голови. Найелементарніші.” – каже хлопець.

Анатолій розповідає, що в побуті було важко звикати до того, що немає якоїсь кінцівки. Деякі речі починав робити на автоматі, а потім розумів, що не може їх зробити. Зараз йому вже все одно. Він повертається на службу і продовжує служити. Він розумів, що не час сумувати, бо це буде відривати його від роботи.

“Так сказати, ставився трохи егоїстично. Так і треба. Сумувати ми будемо потім. Якщо почати сумувати, то це зіб’є з пантелику і ти можеш сам потрапити до списку померлих. Було шкода побратимів, але намагалися тримати себе в руках. Ми розуміли, в якому становищі перебуваємо, і якщо ти збожеволієш, то тебе додому не відправлять. Ти добре розумів, що якщо збожеволієш, то з цим доведеться боротися самому. Тобі не допоможе ніякий психолог, ніхто” – сказав він.

Буйвол згадує, завжди жартував. Він не бачить жодної професії без гумору і своє життя також. Якщо не буде гумору люди будуть зациклені на поганих подіях.

“Зараз такий час, що тільки гумор може допомогти. Інакше всі будуть зациклені на тому, що в нас стріляють, хтось помре і так далі. Треба розбавляти буденність. Бійці будуть деморалізовані” – усміхається хлопець.

Військовий радіє за тих людей, яких не застала війна. Що вони не побачили той жах, якого зазнали деякі солдати.

“Не всі можуть воювати і не кожен зможе вивезти вантаж війни на собі. Кожен із нас знав куди він ішов. Кожен знав, що йде воювати за цю країну, цю націю. Нехай люди гуляють. Ми для цього воюємо, щоб люди спокійно гуляли на нашій землі”, – каже він.

Зізнається, що іноді жартують усередині колективу, мовляв: “Ідіть воювати”, – але він не вважає професійними військовими тих, хто це офіційно говорить на камеру.

“Він пішов погуляти в клуб, ми ж не знаємо хто він. А раптом він айтішник, який позавчора на ЗСУ скинув кілька мільйонів гривень. Він не може нам допомагати на полі бою, але він може допомогти матеріально”, – сказав військовий.

Хлопець не став говорити про свої плани на майбутнє, лише запевнив, що продовжуватиме службу. Зараз він проводить курси молодого бійця і передає весь свій бойовий досвід солдатам.

“Головне: перестати стежити за трендами, почати стежити за собою. Перестати дивитися в кого, що погано виходить і стежити за собою. Щоб когось судити, треба попрацювати над собою і тільки тоді буде щось виходити. Тільки тоді будеш мати право судити когось із людей.” – усміхається він.

Дякуємо Буйволу за мужність і відвагу!

Текст у матеріалі перекладений і поданий редакцією UWB.