Старший бойовий медик роти в минулому кухар – Ель-Сераж Салах Хайсамович із позивним “Гора”.

Стати військовим було спонтанним рішенням, а шлях довгим. Гора на фронті майже від початку російсько-української війни.

“Почав службу у 2015 році в добровольчому формуванні. Працював волонтером-парамедиком. Після крайніх ротацій у 2017 вирішив відпочити. Працював у ресторанах, зокрема й шеф-кухарем. У 2020 знову пішов на службу, але вже офіційно, підписав контракт до колишнього добробату, а зараз 46 окремого Штурмового Батальйону “Донбас – ЗСУ”, так і служив бойовим медиком. Після початку активної фази війни, прийняв посаду Старшого бойового медика роти, бо наш старший медик дезертирував”, – згадує чоловік.

Для чоловіка повномасштабна війна була очікуваною, тож у його роті завжди був запас медикаментів і регулярно проводилися заняття з підготовки. Здивувало лише, що все почалося так пізно.

“Моя робота як бойового медика взводу полягає в таких речах:
1. Я звичайний стрілець у складі взводу, поки немає поранених.
2. Коли є поранені – моє завдання надати першу допомогу під вогнем, евакуювати в безпечнішу (жовту) зону, стабілізувати і доставити на точку евакуації. Не дати 300 стати 200.
3. Як старшого бойового медика роти – це координація роботи взводних медиків, безпосередня участь у деяких етапах евакуації, але старшим я був десь тиждень, поки сам не став 300-им.
4. Морально-психологічний стан бійців взводу – мій прихід. Бойовий медик – це ніби кишеньковий психолог”, – сказав він.

Найважче для військового – це, звісно, втрата побратимів і необхідність вирішувати, хто житиме, а хто, на жаль, ні, бо іноді просто не встигаєш допомогти всім одразу.

“Я звик. Просто звик. Нас залишилося від посиленої роти – менше 10 осіб. Тому я просто змирився з цим”, – каже захисник.

Емоції парамедика щодо росіян зрозумілі багатьом українцям.

“Бажання вирізати їх усіх. Своїми руками, тупим ножем – це якщо загалом. А в бою – жодних емоцій. У бою – вони просто об’єкти, які треба знищити”, – сказав Ель-Сераж.

Розповідає також, що після 24 лютого до військових стали ставитися з більшою повагою і вони більше не чують фрази “Я вас туди не посилав”. Але також стає зрозуміло, що є міста, де для людей війна вже закінчилася і про неї забули.

Він розповідає, що варто робити, а що ні при спілкуванні з військовими.

“Нам, медикам, не можна бажати “спокійної ночі”, бо буде з точністю навпаки. А загалом люди мають розуміти, завдяки кому вони живі в теплі та їдять свій хліб. Особливо деяким підприємцям, і можновладцям”, – каже парамедик.

Ми попросили в Гори поради для цивільних під час війни.

“Готовим завжди треба бути. Мати підготовку суто для себе – основи домедичної допомоги чи тактичної медицини, можна навчитися стрілецької справи. Також треба працювати і донатити. Тому що 90% наших потреб задовольняють донати і допомога волонтерів”, – зазначає Ель-Сераж.

На своїй сторінці Інстаграм військовий проводить збори для потреб своєї роти.

“Я після поранення так собі боєць. На передку буваю, але працюю не на 100%, тому хоча б так своїх підтримую. В основному через Інстаграм веду збори. Дуже допомагає Ігор Лаченков, він же Лачен. Його репости дуже підштовхують збори”, – ділиться воїн.

Тож не забуваємо дякувати військовим за кожен день, який ми змогли прожити спокійно донатами.

Після перемоги Ель-Сераж Салах Хайсамович хоче відкрити свій ресторан, бо й досі є Членом Першої Української Асоціації Шеф-кухарів і бачить себе в цьому напрямку.

Також військовий поділився думками про те, якою буде Україна після перемоги:

“Вільною, сильною, розвиненою, озброєною до зубів. А головне – навченою на своїх помилках. Наша головна помилка – довіряти е****тим сусідам”, – каже чоловік.

Дякуємо захиснику за мужність і незламність!

Текст у матеріалі подано за редакцією УЖБ.